Сайт знаходиться в режимі тестової експлуатації

Інтерв’ю заступника Міністра фінансів Романа Єрмоличева для видання «Укрінформ» (01.11.2021)

Заступник Міністра фінансів Роман Єрмоличев про те, як формується обсяг освітньої субвенції та яка концептуальна база має бути основою для її розрахунку в інтерв’ю для «Укрінформ»

Романе Володимировичу, розкажіть, будь ласка, як здійснюється розрахунок освітньої субвенції в цілому

Зауважуємо, що головним розпорядником коштів освітньої субвенції є Міністерство освіти і науки України, яке й здійснює політику в частині розподілу цих державних коштів шляхом затвердження відповідної формули. Мінфін зі свого боку прагне, щоб розрахунок освітньої субвенції був справедливим для громад, а її обсяг дозволив забезпечити гідну заробітну плату вчителям, а також стимулював розвиток сфери загальної середньої освіти та сприяв підвищенню її якості.

Як відомо, освітня субвенція ‒ це кошти державного бюджету, які передаються у вигляді трансферту місцевим бюджетам для виплати заробітної плати педагогічним працівникам закладів загальної середньої освіти.

Її загальний розмір визначається з урахуванням необхідності забезпечення зростання розміру соціальних стандартів, які застосовуються для визначення розміру заробітної плати працівників бюджетної сфери, а також нормативних актів, які регулюють це питання.

Для розподілу освітньої субвенції між місцевими бюджетами застосовуються такі критерії, як: кількість учнів, розрахункова наповнюваність класів, навчальні плани, навчальне навантаження, нормативна (розрахункова) заробітна плата педагогічного працівника.

На підставі цих критеріїв для кожної громади розраховується необхідна кількість ставок учителів для проведення уроків, а також обсяг видатків для оплати їх праці.

З огляду на це, коштами освітньої субвенції забезпечується у повному обсязі оплата праці оптимальної чисельності вчителів за максимально ефективної мережі шкіл. Водночас існують громади, в яких досі не приведено освітню мережу до нормативів, а отже, у таких адміністративно-територіальних одиницях фактична наповнюваність класів у закладах освіти є значно нижчою ніж розрахункова (наприклад, у Чернелицькій селищній територіальній громаді Івано-Франківської області відповідно до формули має бути не менше 14 учнів у класі, однак там лише в середньому 8,9 учня на клас; у Городоцькій селищній територіальній громаді Житомирської області замість 20,5 учнів лише 15,65 учня на клас; у Набутівській сільській територіальній громаді Черкаської області має бути в середньому 11 учнів, а є лише 7,21 учня на клас; у Вапнярській селищній територіальній громаді Вінницької області у середньому має бути 20,5 учнів, а наразі маємо 16,75 учня на клас тощо).

Подекуди трапляються випадки, коли вчителів у школі стільки, скільки і дітей, або різниця незначна. Уявіть, наприклад, що у Криворізькій гімназії № 4 Криворізької міської ради Дніпропетровської області 37 учителів навчають 33 учнів, у Мислівській початковій школі Вигодької селищної ради Івано-Франківської області 1 вчитель та 1 учень, у закладі загальної середньої освіти з дошкільними групами «Старозбаразька початкова школа» Збаразької міської ради Тернопільської області 3 вчителі та 3 учні, в Енергодарському навчально-виховному комплексі «Загальноосвітній навчальний заклад ІІ ‒ ІІІ ступенів ‒ міжшкільний навчально-виробничий комбінат» Енергодарської міської ради Запорізької області маємо 13 учителів на 17 учнів; у Тернівській початковій школі Добровеличківської селищної ради Кіровоградської області 7 учителів навчає 10 учнів, у Беньківській початковій школі Рогатинської міської ради Івано-Франківської області на 2 вчителі всього 4 учні.

Це спричинює утримання надлишкової кількості ставок учителів громадах. Зокрема, у Козівській сільській територіальній громаді Львівської області - + 83,7 ставки (відповідно до нормативів має бути 229,8 ставок учителів, водночас їх 313,5); Маловільшанській сільській територіальній громаді Київської області ‒ + 79,2 ставки (169,1/248,3); Пийтерфолвівській сільській територіальній громаді Закарпатської області ‒ + 41,5 ставки (287,4/328,9). Таких громад чимало, що призводить до дефіциту освітньої субвенції, який у «пожежному порядку» намагається наприкінці року «погасити» Уряд, наприклад, шляхом перерозподілу коштів, що є, на нашу думку, неправильним. Адже рішення органів місцевого є автономними, а отже, якщо місцева влада вирішила утримувати неефективну мережу, то й кошти на ці цілі має знаходити самостійно. Натомість ми бачимо, що кошти «забирають» у тих громад, які здійснюють правильну політику розподілу фінансового ресурсу й наприкінці року мають залишки освітньої субвенції. Про це поговоримо згодом.

До речі, раджу звернутися да дашборду ‒ електронної бази даних, яку вже третій рік розміщує Мінфін на своєму офіційному сайті (у рубриці «Дані та аналітика» / «Видатки на освіту» за посиланням. Звідти можна почерпнути багато цікавої аналітичної інформації для того, щоб очільникам громад приймати правильні рішення щодо функціонування освітньої мережі.

Корисним також буде видання «Нова школа у нових громадах: посібник з ефективного управління освітою в об’єднаних територіальних громадах», підготовлене шведсько-українським проектом SKL International «Підтримка децентралізації в Україні» за авторством Айдера Сеїтосманова, Олега Фасолі та Войцеха Мархлєвські. Ці матеріали на практиці ілюструють, як побудувати ефективну мережу закладів загальної середньої освіти в громаді.

Поширюється інформація, що обсягу освітньої субвенції буде недостатньо у 2022 році. Чи це так?

Вважаємо, що передбачених 108 млрд грн у проекті Державного бюджету України на 2022 рік буде достатньо за умови функціонування ефективної мережі, визначеної показниками формули розподілу освітньої субвенції, адже вона враховує, зокрема, реальний контингент здобувачів освіти.

Водночас основним фактором зменшення загального обсягу освітньої субвенції на 2022 рік (за умови рівності інших факторів) є зменшення кількості учнів у громаді.

Як ми зазначали вище, дефіцит освітньої субвенції у громадах, як правило, спричинює функціонування великої кількості малокомплектних шкіл, класів з низькою фактичною наповнюваністю, високою вартістю навчання одного учня, перевищення кількості фактичних ставок педагогічних працівників над розрахунковою.

Цікавим для аналізу також є показник середньої вартості утримання одного учня. Наприклад, по Україні він становить 24,7 тис. гривень. У громадах, де правильно управляють мережею, ця вартість може бути нижчою за середню по Україні. Так, зокрема, утримання одного учня в рік у Великоолександрівській загальноосвітній школі І – ІІІ ступенів № 2 Великоолександрівської селищної територіальної громади Херсонської області  – 4,0 тис. грн; Вовчанському ліцеї № 2 Вовчанської районної ради Харківської області – 4,7 тис. грн; Жупанській загальноосвітній школі І – ІІ ст. Сколівської районної ради Львівської області – 5,1 тис. гривень. Однак ми маємо й приклади нераціонального спрямування ресурсів. Так, є такі школи з найвищою вартістю навчання одного учня: комунальний заклад «Ірлявська початкова школа Ужгородської районної ради Закарпатської області» – 166,5 тис. грн; Великорадогощанська початкова школа Плужненської сільської ради Ізяславського району Хмельницької області – 166,1 тис. грн; Петрівський навчально-виховний комплекс «загальноосвітня школа І ст. – дошкільний навчальний заклад» Любашівської районної ради Одеської області – 163 тис. гривень.

Хочу наголосити, що, як свідчить практика, від обсягу спрямованих ресурсів насправді не залежить якість освіти таких учнів, бо часто гроші йдуть на утримання приміщень та інші потреби, а не на забезпечення власне якості.

Отже, як бачимо, органи місцевого самоврядування повинні приймати управлінські рішення, що потребують глибокого аналізу діяльності мережі закладів освіти і цілей здійснення видатків на неї: чи вони хочуть утримувати тільки приміщення, надлишкові ставки, чи все ж прагнуть забезпечити належну якість освіти, а за залишки освітньої субвенції облаштовувати освітнє середовище? Звісно, правильно прийняті рішення дозволять громадам акумулювати власні кошти і спрямовувати їх не на утримання приміщень, а насамперед на виплату заробітної плати педагогічним працівникам та забезпечення учням доступу до якісної освіти.

Ви стверджуєте, що коштів освітньої субвенції достатньо. Тобто у цьому році питання виплат заробітної плати вчителям наприкінці листопада-грудня не виникне?

Якщо у громадах оптимальна мережа ‒ то ні. Крім того, хочу наголосити, що, за інформацією Державної казначейської служби України, станом на 01.10.2021 на рахунках місцевих бюджетів акумульовано 7 млрд грн невикористаних залишків коштів освітньої субвенції.

Так, зокрема:

  • в обласних бюджетах та бюджеті м. Києва ‒ 1 382,1 млн грн;
  • у бюджетах міських територіальних громад ‒ 2 569,1 млн грн;
  • у бюджетах сільських та селищних територіальних громад ‒ 3 129,9 млн гривень.

Детально про залишки освітньої субвенції в розрізі місцевих бюджетів можете ознайомитись за посиланням

7 млрд гривень – досить суттєвий ресурс. Отже, залишки освітньої субвенції накопичуються. І як бути з тим, що кошти є, але вони не «працюють» на освіту?

Зауважу, що відповідно до Бюджетного кодексу України освітня субвенція спрямовується на оплату праці з нарахуваннями педагогічних працівників. Залишки коштів за субвенцією на кінець бюджетного періоду зберігаються на рахунках відповідних місцевих бюджетів і використовуються у наступному бюджетному періоді з урахуванням цільового призначення субвенції та на оновлення матеріально-технічної бази закладів та установ освіти.

Крім того, у зв’язку із пандемією COVID-19 Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», як виняток, залишки освітньої субвенції дозволено спрямовувати на закупівлю товарів, робіт і послуг, необхідних для забезпечення безпечного навчального процесу у закладах загальної середньої освіти.

Як показує практика, такі кошти використовуються на місцевому рівні дуже повільно, найчастіше вже після початку навчального року (динаміка використання залишків у 2021 році наведена у таблиці).

назва

01.01

01.02

01.03

01.04

01.05

01.06.

01.07

01.08

01.09

01.10

Залишки освітньої субвенції

5 322,7

6 978,7

6 185,4

5 995,4

5 750,0

6 938,1

6 826,9

7 650,2

7 609,1

7 081,1

Каса за

рахунок залишків

 

12,5

97,5

273,3

459,1

708,2

991,8

1 286,3

1 844,5

2 321,0

Отже, маючи широкий спектр напрямків для використання залишків освітньої субвенції, як бачимо, місцева влада територіальних громад, на жаль, не поспішає їх використовувати для покращення матеріальної бази закладів освіти, підвищення якості та безпечності освітнього процесу.

Мінфін наполягає на тому, щоб кошти «працювали» для мешканців громад та забезпечували доступну і якісну освіту її здобувачам, а тому використовувались у наступному після їх виділення з державного бюджету бюджетному періоді. Однак, як свідчить наш аналіз, в окремих громадах ці залишки є перехідними з року в рік у той час, як освіта потребує належної ресурсної підтримки вже зараз, а учні не можуть роками чекати, коли їм закуплять сучасні засоби навчання, як того вимагає реформа Нової української школи.

Саме тому, а не з інших причин, з метою стимулювання місцевої влади до ефективного та оперативного використання залишків освітньої субвенції протягом одного бюджетного періоду Уряд запропонував зміни до Бюджетного кодексу, якими місцевій владі дається рік на цільове використання залишків коштів освітньої субвенції. Сподіваємося, що так ми мотивуватимемо громади думати про потреби дітей та вчителів уже сьогодні.

Укрінформ