Інтерв'ю заступника Міністра фінансів з питань європейської інтеграції Юрія Драганчука для ІА "Укрінформ" (26.04.2021)
Заступник Міністра фінансів з питань європейської інтеграції Юрій Драганчук в інтерв'ю ІА "Укрінформ" щодо іпотеки під 7%: Ризиків зараз найменше, ніж будь-коли в новітній історії країни
Кілька сотень українських громадян придбали омріяне житло у рамках нової державної програми “Доступна іпотека 7%”, що стартувала з першого березня. Влада розраховує, що до кінця року поліпшити у такий спосіб житлові умови зможуть до 5 тисяч наших співвітчизників. Нагадаємо, механізм реалізації програми передбачає часткову компенсацію державою відсотків за банківськими іпотечними кредитами, аби людям позики обходилися не більше 7% річних.
Про підсумки перших місяців втілення проєкту, виявлення недоліків і виправлення можливих помилок, а також про перспективи цієї та інших програм іпотечного кредитування в Україні – у розмові з заступником міністра фінансів з питань європейської інтеграції Юрієм Драганчуком. Торкнемося й іншої сфери відповідальності посадовця – державного сегменту вітчизняної банківської системи.
ЗА ПІВТОРА МІСЯЦЯ – ПОНАД ПІВТОРИ СОТНІ КРЕДИТІВ
- Пане Юрію, які висновки можна зробити, аналізуючи перші 6-7 тижнів дії нової програми іпотечного кредитування під 7%? Що там з активністю українців, зацікавленістю банків, готовністю до співпраці з боку забудов.
- Підсумки такого короткого періоду втілення іпотечної програми додають оптимізму: проєкт доволі успішний, він популярний серед населення й дедалі більше цікавить банківські установи. Звісно ж, банків, які до нього приєдналися, наразі менше, аніж учасників держпрограми кредитування бізнесу “5-7-9%”. Лише 13 проти 29. Але ж програма “5-7-9” вже більше року працює й кілька разів модифікувалася з урахуванням виявлених на початку проблем та додаткових потреб, що виникли у зв’язку з карантинними обмеженнями. Для старту ж нової програми 13 банків-учасників, вважаю, – непоганий результат. А головне: вже видано 155 кредитів загалом на 124 млн грн, ще майже 400 заявок на розгляді [станом на 22.04.2021 – Мінфін]. Така кількість укладених між фінустановами й українцями іпотечних угод за півтора “стартових” місяця – досить значна. Враховуючи й те, що іпотека – доволі ризиковий інструмент для банків: треба зважити усі ризики, оцінити позичальника, предмет іпотеки і так далі... Тому вважаємо старт проєкту успішним. Сподіваємося, надалі кількість угод невпинно зростатиме. Й ми готові удосконалювати правила та умови надання іпотеки, оперативно вносити зміни, враховуючи зауваження усіх зацікавлених сторін та експертів.
- Певно, й інтерес банківських структур до програми зростатиме? Успіх конкурентів, які першими вирішили взяти участь у втіленні програми, буде своєрідним стимулом – та, якщо хочете, подразником – і для них...
- Справді, банкіри чекали перших результатів. До того ж, такий продукт як іпотека є не в усіх банках. Після кризи 2008 року багато хто згорнув цей напрямок кредитування. Наприклад, ОТП-банк, долучившись до державної іпотечної програми, відновив таку діяльність фактично “з нуля”. Надалі ж, завдяки успішному втіленню проєкту, сподіваємося, доведемо кількість банків-учасників принаймні до рівня програми кредитування бізнесу “5-7-9%”.
- А чи досліджували, скільки позичальники витрачають часу на оформлення документації й підготовку до підписання іпотечних договорів? От згадані вами 400 родин, які чекають на розгляд своїх заявок... Коли їхні запити вдасться задовольнити?
- Наразі немає такої інформації. Звісно, можна вирахувати, скільки в середньому триває оформлення. Але це, напевне, ще залежать і від банку: у кожного свої процедури й вимоги. Та, загалом, – цікаве питання, й ми подумаємо над тим, щоб Фонд розвитку підприємництва, який відповідає за втілення іпотечної програми, проаналізував цю ситуацію.
- Ви сказали про плани удосконалювати програму “по ходу”. Може, вже виявили якісь помилки: щось було зроблено неправильно, щось не враховано, щось пропонують підправити фахівці?
- Поки що особливих проблем ми не бачимо. Умови програми доволі широкі та ліберальні. Існують хіба тільки вікові обмеження (що логічно): на кінець дії іпотечної угоди вік позичальника не повинен перевищувати 70 років. Таке застереження, знову ж таки, ухвалили з огляду на ризики для банків. Ще є певні нормативні обмеження площі квартири, яку можна брати в іпотеку на пільгових умовах. І все. Тож, у принципі, будь-хто з громадян може подати заявку на участь у програмі. Тобто, немає жодної пріоритетизації за соціальним статусом громадян. Це вже планується на наступний етап, коли повноцінно запрацює компанія “Укрфінжитло”. Тоді залучимо інші механізми, у тому числі, й пріоритети за соціальними напрямками, формуючи пільгові умови для окремих категорій громадян. Як-от: військові, правоохоронці, медики, освітяни... А також апробуємо інші механізми і форми кредитування.
- А, м’яко кажучи, невисокий рівень надійності наших забудовників не завадить втіленню іпотечних програм, не підірве рівень довіри до них з боку банківської спільноти й населення?
- Впевнений, що на гіркому досвіді наші банки вже навчилися обирати надійних забудовників. Зараз вони підходять до цього питання доволі обережно й критично. Додатково ж, – коли вдосконалюватимемо державні програми у житловій сфері, зокрема, впроваджуватимемо механізм фінансового лізингу, – думаю, передбачимо посилені вимоги до забудовників. Можливо, на рівні постанови Кабміну – щоб повністю убезпечитися від таких історій як “Еліта-центр” і подібні.
- Самі забудовники є активними чи пасивними учасниками цього процесу: купили у них квартиру за цією програмою – добре, не купили – то й нехай собі? Чи все-таки цікавляться новими можливостями збуту житла?
- Звісно ж, будівельники обома руками “за”. Тому що, зазвичай, державна підтримка у певній сфері стимулює ринок та його учасників. Поставлено мету – стимулювати економіку шляхом активізації будівництва. Потреба в житлі по всій країні велика. І ми надали механізм, спосіб, за допомогою якого люди можуть дозволити собі нове сучасне житло. Плюс до того – активне залучення до наших програм органів місцевого самоврядування. Є деякі міста, які готові частково компенсувати або кредитну ставку, або ж перший внесок за іпотечними договорами. І, сподіваємося, таких “активних” міст буде дедалі більше. Адже при децентралізації на місцевому рівні залишається чимало коштів. Які, в тому числі, можна використати і для розв’язання житлової проблеми членів громад.
- Тобто, можуть бути різні форми?
- Так, ми тільки “за”. Якщо кошти на іпотеку надаються із держбюджету, це не означає, що додавати щось із місцевої казни буде “забагато”. Навпаки – надавайте й ви частину ресурсу для компенсації банківських ставок. І люди отримають позичку не під 7, а під 5 чи й навіть під 3%.
- Можете назвати місцеві громади, які найактивніші у цьому питанні?
- Зараз триває діалог зі Сходом країни. Там хочуть, щоб люди залишалися. Є великі підприємства, які також зацікавлені в іпотечному кредитуванні як механізмі стимулювання працівників. Тож цілком можливі варіанти співпраці, приміром, заводу, місцевої влади і держави – із тим, щоб люди не їхали шукати роботу в мегаполісах чи за кордоном. І для багатьох родин власна квартира – це значний (а іноді й визначальний) стимул.
ЩО МАЮТЬ ЗНАТИ ПРО ПРОГРАМУ ПОТЕНЦІЙНІ ПОЗИЧАЛЬНИКИ
- А чи добре українці поінформовані про можливості, які надає держава? ЗМІ, зокрема й Укрінформ, начебто багато пишуть про “теоретичні” умови іпотечної програми. А ось щодо практичних дій... Може, варто було б більше роз’яснювати людям на конкретних прикладах, з коментарями експертів, щоб потенційні позичальники робили висновок не тільки, керуючись своїми знаннями та інтуїцією, а й підказками, розповідями фахівців про переваги та ризики участі у програмі, шляхи уникнення помилок, спрощення процедур і так далі?
- Передусім, ми через Фонд розвитку підприємництва стимулюємо самі банки, щоб вони активніше поширювали цю інформацію. І в першу чергу, йдеться про завдання для державних банків, які перебувають під управлінням Міністерства фінансів або Кабміну, популяризувати цей продукт. Звичайно, хочеться, щоб експерти краще нас підтримували, аніж критикували. Бо більше: дехто розповсюджує “жахалки” – мовляв, на цей рік гроші на іпотечну програму в держави є, а на наступний не буде... Думаю, найефективнішим способом протистояти дезінформації стане демонстрація конкретних результатів. Вже є статистика, скільки людей взяли позики. При цьому нікому, хто відповідає умовам програми, не відмовили. Кількість охочих росте. Тому немає чого боятися. Тим більше, що це – гривневі кредити. Й ситуація із валютними позиками кінця 2000-х вже не повториться.
- От якраз про фінансовий ресурс. Скільки грошей зараз надається на втілення цієї програми і які додаткові можливості, за позитивного для вітчизняної економіки сценарію, з’являться до кінця року?
- Поки що на цей рік передбачили на компенсацію відсотків за іпотекою близько 300 млн грн. Якщо цих коштів буде недостатньо, виділятимемо додатковий ресурс. Також новостворена компанія “Укрфінжитло” має перейняти естафету й запропонувати людям додаткові продукти. Фінансування іпотечного сегменту за рахунок програми “5-7-9%” – це тимчасове рішення, до того, доки запустимо повноцінну іпотеку через “Укрфінжитло”. Й необхідні для цього кошти знайдемо.
- А чи можна гарантувати, що гроші на компенсацію частини банківських відсотків таки будуть і в наступні роки? Може, варто передбачити гарантії на етапі середньострокового бюджетного планування?
- Звичайно. Зараз триває підготовка проєкту трирічної бюджетної декларації на 2022-2024 роки, куди вносимо необхідні для реалізації програми цифри. Грошей у бюджеті достатньо. 300 мільйонів, пів мільярда, мільярд – це не ті кошти, які є критичними в рамках виконання державного бюджету. Це ж не 300 і не 500 мільярдів.
- Рядок окремий у бюджетній декларації буде?
- Буде.
- А якщо пандемія посилиться й знову доведеться урізати бюджетні програми та збирати ресурс на черговий “ковідфонд” абощо...
- Я не вірю, що буде такий уряд, який здатен забрати незначну суму, надану на цей важливий соціальний напрямок. Це буде просто політичним самогубством: для бюджету ж сума мізерна, а для людей – це все, це дуже велика підтримка. Тому не вірю, що фінансування програми колись буде обмежено.
- А коли повноцінно запрацює “Укрфінжитло”? І яким чином перерозподілятимуть відповідальність між держструктурами, що працюють на “іпотечному полі”? Це і Державна іпотечна установа (ДІУ), і Фонд розвитку підприємництва, й Держфонд сприяння молодіжному житловому будівництву, і створене держбанками Агентство з рефінансування житлових кредитів, яке, щоправда, вже втратило ліцензію. Як навести лад у цьому господарстві, аби всі діяли злагоджено? Зокрема, прокоментуйте передбачене нещодавно ухваленим у першому читанні законопроєктом №5308 приєднання ДІУ до “Укрфінжитла”.
- От ми якраз і наводимо цей порядок. Для цього потрібно остаточно ухвалити згаданий законопроєкт, що дозволить створити одну компанію, аби запустити нові механізми фінансування. Окрім звичайного іпотечного кредитування, також застосуємо інструмент фінансового лізингу. Що досить вигідно і для позичальників, і для банків. Важливо, що при фінлізингу право власності переходить до лізингоотримувача, по суті, після останнього платежу. Це дає можливість банку розуміти: у мене є майно, є застава, тож мені не потрібно формувати великі резерви під ці кредити, й, відповідно, можна знижувати кредитні ставки. Адже, на відміну від звичайної іпотеки, ризиків для кредиторів при лізингу фактично немає. А для споживачів – це ті ж нижчі кредитні ставки й можливість викупити житло, яке вони винаймають на умовах лізингу. Коли частина оплати за оренду нерухомості зараховується як погашення тіла кредиту.
З приводу Фонду розвитку підприємництва, думаю, після того як налагодиться робота “Укрфінжитла”, кредити, якими наразі опікується Фонд, передамо під “опіку” цієї компанії, щоб сконцентрувати все в одному місці.
Що стосується Держмолодьжитла, яке перебуває в управлінні Мінрегіону, то воно, напевно, працюватиме й надалі. Адже потрібно обслуговувати позики, що надавалися багато років тому. До того ж, робота цієї структури спрямована на конкретні соціальні групи. Там є багато обмежень: параметри родин, які можуть взяти молодіжний кредит, нормативні площі, верифікація... Тобто, йдеться про досить складний механізм, вузько спрямований на молодь. Але в діяльності “Укрфінжитла” ми постараємося врахувати увесь негативний досвід попередніх програм. Щоб не було, як у випадку із цим Фондом, черг на 15 років наперед.
- А не думали над тим, щоби взагалі ліквідувати цей Фонд і перевести всі іпотечні програми під єдине операційне управління?
- В перспективі це можливо. Але, знову ж таки, мова про довгострокову перспективу. Спочатку хочемо розібратися із тим, що в нас є. Тобто, це ДІУ, “Укрфінжитло”, програма “Доступна іпотека під 7%”. І коли вже буде налагоджено чіткий механізм та все це “як годинник” запрацює, тоді й розв’язуватимемо проблеми інших відомств.
- Завершуючи цю тему: головні аргументи, якими мають керуватися українські родини, замислюючись про участь у державній іпотечній програмі?
- Я б порадив, насамперед, керуватися тільки офіційною інформацією. Є сайти Міністерства фінансів і Фонду розвитку підприємництва, де детально описані всі вимоги до реципієнтів програми, а також міститься перелік умов банків-учасників. Про фактичну відсутність ризиків для учасників програми я вже казав. Ризиків зараз найменше, ніж будь-коли в новітній історії країни. Вітчизняна банківська система в хорошому стані, вона достатньо очищена від ненадійних фінустанов.
- Але ж буває, що люди приходять до банку і натикаються на їхню службу ризик-менеджменту, яка висуває додаткові вимоги або й взагалі відмовляє у задоволенні заявки не позику. Й людина думає: я повірив державі, наче все, як написано, зробив, а банк мене “відфутболив”... Оцей досвід одного незадоволеного клієнта швидко шириться, рівень довіри до доброї справи падає. У цьому напрямку якимось чином працюєте з банками?
- Звичайно. Передусім, вважаю несправедливим, що коли багато хто отримав кредити без проблем, із гарним обслуговуванням, на належному рівні, про це, зазвичай, мало хто знає. А інформація про негатив так швидко шириться: один журналіст пішов до якогось “надто вимогливого” банку, дізнався про негативний досвід, написав про це статтю... І ось – репутацію вже зіпсовано. А з нею – й довіру до держпрограми підірвано. Банкам, можливо, на початку складно з такими продуктами працювати: хтось хоче перестрахуватися, хтось прагне швидше заробити. Деякі, приміром, вимагають непідйомний для більшості позичальників перший внесок – щонайменше 30%. Безперечно, банкам хочеться убезпечити себе максимально. Але ж й інтереси споживача треба враховувати, й реноме держави підтримувати. Ми на це реагуємо. Напряму спілкуємося з банками: мовляв, дивіться, у держпрограмі написано, що перший внесок 15%, а у вас на сайті йдеться про 25%. Просимо змінити інформацію й звернути увагу менеджерів, провести якийсь тренінг, навчання. Якщо потрібно – ми вам допоможемо. Й за рахунок цього такі неприємні нюанси потроху зникають. Я також говорю банківському топ-менеджменту: має бути боротьба за клієнтів. Клієнти йтимуть до банку, який їх якісніше обслуговуватиме.
- А, зіткнувшись із перепонами та нерозумінням з боку фінустанов, до вас можна звертатися?
- Можна звертатися до Фонду розвитку підприємництва. Якщо пишуть до нас – пересилаємо звернення на адресу Фонду. Вже маємо багато запитів і сигналів від громадян, на які зобов’язані належним чином реагувати. Звісно ж, навряд чи вдасться одразу допомогти кожному. Але ми реагуємо системно: побачивши, що на якийсь банк масово скаржаться, вивчаємо ситуацію і розв’язуємо проблему.
- Далі якраз про ситуацію в банківській сфері. Зокрема, у її державному сегменті. Інтерес до цієї теми підігрівся після заяви голови правління НБУ Кирила Шевченка про те, що найближчим часом на продаж буде виставлено націоналізований у 2016 році ПриватБанк...
- У роботі керуємося Стратегією реформування державного банківського сектору. В Україні величезна частка державних банків – понад 50%. Тоді як у розвинених країнах – не більше ніж 30%. Наша стратегічна мета – зменшити цю частку до 25%. Тому Укргазбанк, Ощадбанк і ПриватБанк – це ті банки, які ми б хотіли бачити у приватних руках. Таких планів щодо Укрексімбанку наразі немає. Адже це – специфічний банк, орієнтований на експортно-імпортні операції.
- Але ж фактично – не стільки на експорт-імпорт, як на фінансування великих державних проєктів...
- Саме тому там уже працюють нова Наглядова рада, менеджмент, які мають повернути банк до виконання прямих функцій. Інші три державні банки планується до 2024 року приватизувати. І таким чином зменшити частку держави у банківській системі до згаданих уже 25%.
- А люди можуть запитати: навіщо приватизувати, коли банки – зазвичай, доволі прибуткові підприємства?
- Дуже просто. У будь-якій країні державний власник менш ефективний, аніж приватний. Тому в держвласності мають залишатися тільки стратегічні підприємства. А коли у тебе 50% галузі регулює держава, то це – ненормальна, політично залежна система. Звичайно, діяльність Наглядових рад має зменшити можливості політичного впливу. Але для того, щоб їх повністю мінімізувати, потрібно передати банки відповідальним власникам. І тоді на ринку буде здорова конкуренція, жодних преференцій та жодних дотацій банківським структурам.
Який із держбанків першим приватизують, думаю, не найважливіше. Хоч усі одразу, якщо будуть гідні інвестори. Зараз у нас по Укргазбанку є кредит Міжнародної фінансової корпорації, який згодом буде конвертовано у статутний капітал. І за участі такого інвестора актив буде набагато простіше приватизувати. Тому що вхід IFC у капітал банку – це потужний сигнал для приватних інвесторів. Це значить, що йдеться про надійний банк. Також ми працюємо з Ощадбанком. Зараз тривають перемовини з ЄБРР щодо його потенційного входження в капітал українського держбанку. Є певні передумови такого входження. Одна з них – приєднання Ощадбанку до Фонду гарантування вкладів. Тому що банк має бути у рівних умовах з усіма іншими учасниками ринку. З цією метою Уряд уже схвалив та найближчим часом подасть відповідний законопроєкт до Верховної Ради. Сподіваємося, до кінця року отримати позитивний сигнал від ЄБРР щодо входження в капітал. Щодо Приватбанку, то його виставлять на продаж, тільки-но з’явиться зацікавлений потужний інвестор.
- А цікавість до банку існує? Чи інвестори вважають: спочатку розберіться із паном Коломойським, а потім вже думатимемо про перспективи?
- Є фактор, звичайно, попередніх власників і пов’язаних із ними судових процесів. Це – певні ризики. Але ми намагатимемося працювати над тим, щоб Приватбанк став привабливим для інвесторів і всі перепони для його роздержавлення були зняті.
- І ви думаєте, що реально за три роки вивести Приватбанк у режим такого чистого, хорошого активу для продажу?
- Думаю, це реально. Це й передбачено у Стратегії. Звісно, ми можемо почекати ще якусь енну кількість років, коли повністю очистимо банк і отримаємо за нього вищу ціну, або ж продамо його швидше, отримавши, можливо, менше через існування ризиків. Хоча найбільшою перепоною для інвестування в Україну є ситуація на Донбасі та у Криму...
- А приєднання Ощадбанку до Фонду гарантування вкладів чи не вдарить “другим кінцем палиці” по клієнтській базі фінустанови? Адже відомо, що багатьох приваблювало саме те, що в “Ощаді” гарантується повернення всієї суми вкладів, на відміну від банків-учасників ФГВФО, де лише частина суми відшкодовується.
- Вважаю, що це такий собі міф і нагнітання паніки. Спробуймо розібратися. От приєднається банк до ФГВФО й гарантуватиметься повернення вкладникам 200 тисяч гривень. Можливо, людей, які там тримають сотні мільйонів, це й змусить похвилюватися. Але не думаю, що багато клієнтів тримають там такі великі гроші. Середній розмір вкладу набагато менший, навіть, ніж 200 тисяч. Тобто, застосування цього нормативу, як і в решті банків, сприятиме рівноправності всіх учасників ринку. Поступово ж гарантована сума відшкодування зростатиме.
- Пане Юрію, представники різних інституцій по-різному коментують ситуацію з ухваленням законодавства про обов’язкову реструктуризацію валютних кредитів. А що думають про це в Міністерстві фінансів?
- Ми ставимося до такої новації негативно. Тому що це несправедливо по відношенню до тих позичальників, котрі вже розрахувалися за кредитами. У 2019-му ухвалено закон, що передбачає фінансову реструктуризацію. Йдеться про Кодекс України з процедур банкрутства, який надав можливість усім охочим на нормальних умовах реструктуризувати валютні позички. А тепер ми ухвалюємо інший закон, який ламає цю схему і по суті своїй є несправедливим. Тому висновок Міністерства фінансів стосовно законопроєкту був негативним. Так само, як і Нацбанк був проти ухвалення цього документа. Але... якщо народні обранці так вирішили, ми цей закон виконуватимемо.
Оксана Поліщук і Владислав Обух.
Фото – Юлія Овсяннікова