Боргова політика органів місцевого самоврядування

Боргова політика органу місцевого самоврядування базується виходячи від потреб в додаткових ресурсах на реалізацію стратегічних цілей розвитку територіальної громади з урахуванням необхідності досягнення фіскальної та боргової стійкості місцевого бюджету.

Під час реалізації боргової політики проводиться оцінка боргової стійкості, результатом якої є визначення щорічного боргового навантаження на місцевий бюджет та забезпечення передбачення джерел для своєчасного виконання боргових та гарантійних зобов’язань місцевої ради.

Також постійно здійснюється моніторинг макроекономічної та регіональної ситуації у сферах соціально-економічної, бюджетно-податкової, грошово-кредитної та валютної політики з метою своєчасного реагування на ризики, що можуть обумовити порушення боргової стійкості місцевого бюджету, а саме ті, які пов’язані з недовиконанням дохідної частини місцевого бюджету, зміною офіційного курсу національної валюти до іноземної валюти, зростанням плаваючих відсоткових ставок за кредитами (позиками), зменшенням ліквідних активів тощо.

Нормативно-правовим забезпеченням формування боргової політики на місцевому рівні є:

Бюджетний кодекс України (далі – Кодекс);

Закон України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки» та міжнародні договори/угоди у сфері залучення кредитних ресурсів, кінцевими бенефіціарами яких є органи місцевого самоврядування або комунальні підприємства;

постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2011 року № 110 «Про затвердження Порядку здійснення місцевих запозичень» та від 14 квітня 2012 року № 541 «Про затвердження Порядку надання місцевих гарантій» тощо.

Відповідно до Кодексу право на здійснення місцевих запозичень та надання місцевих гарантій надано Верховній Раді Автономної Республіки Крим, обласним, міським, селищним та сільським радам.

Напрями спрямування місцевих запозичень та надання місцевих гарантій визначено статтями 17, 74 та  пунктом 22-6 розділу VI Кодексу.

Місцеве запозичення – операції з отримання до бюджету Автономної Республіки Крим, обласного бюджету, бюджету міської, селищної чи сільської територіальної громади кредитів (позик) на умовах повернення, платності та строковості з метою фінансування бюджету Автономної Республіки Крим, обласного бюджету, бюджету міської, селищної чи сільської територіальної громади.

Місцевий борг – загальна сума боргових зобов'язань Автономної Республіки Крим, обласної ради, міської, селищної чи сільської територіальної громади з повернення отриманих та непогашених кредитів (позик) станом на звітну дату, що виникають внаслідок місцевого запозичення.

Управління місцевим боргом – сукупність дій, пов'язаних із здійсненням запозичень, обслуговуванням і погашенням місцевого боргу, інших правочинів з місцевим боргом, що спрямовані на досягнення збалансованості бюджету та оптимізацію боргового навантаження.

Гарантований Автономною Республікою Крим, обласною радою, міською, селищною чи сільською територіальною громадою борг (далі – гарантований борг) – загальна сума боргових зобов'язань суб'єктів господарювання - резидентів України щодо повернення отриманих та непогашених станом на звітну дату кредитів (позик), виконання яких забезпечено місцевими гарантіями.

З метою мінімізації ризиків, пов'язаних зі здійсненням місцевих запозичень та наданням місцевих гарантій, бюджетним законодавством унормовано відповідні обмеження, зокрема:

1) гранична межа загального обсягу місцевого та гарантованого боргу не може перевищувати 200 % середньорічного обсягу доходів загального фонду місцевого бюджету за три попередні бюджетні періоди без урахування податку на доходи фізичних осіб та міжбюджетних трансфертів (частина третя статті 18 Кодексу);

2) видатки місцевого бюджету на обслуговування місцевого боргу не можуть перевищувати 10 % видатків загального фонду бюджету (частина шоста статті 74 Кодексу);

3) протягом строку дії договору про місцеву гарантію обласні, міські, селищні та сільські ради передбачають у рішенні про місцевий бюджет кошти на виконання гарантійних зобов'язань: у розмірі 100 % - під час настання гарантійного випадку, не менше 50 % - в інших випадках (частина п'ятнадцята статті 17 Кодексу) тощо.

Наразі кредитні кошти стали для місцевого самоврядування важливим інструментом у реалізації проектів з відновлення зруйнованого житла, будівництва укриття, підтримки функціонування критичної місцевої інфраструктури, впровадження заходів з енергоефективності тощо.

Після значного падіння у 2022 році обсягу залучення кредитних ресурсів активність громад на ринку капіталу поступово зростає.

Так у 2025 році обсяг залучених місцевих запозичень до місцевих бюджетів у сумі 5 958,1 млн грн збільшився у 20,4 рази у порівнянні з таким показником у 2022 році, але був менший на 37,8 % проти показника 2021 року.

Погашення місцевого боргу здійснюється з врахуванням умов кредитування та графіків здійснення платежів за договорами кредитів. Так у 2025 році витрати на погашення місцевого боргу склали 3 290,9 млн грн, що на 33,1 % більше показника 2024 року та в 1,7 і 2,7 рази менше показників у 2021-2022 роках.

Динаміка зростання обсягу місцевого та гарантованого боргу обумовлена розширенням переліку органів місцевого самоврядування здійснювати місцеві запозичення та надавати місцеві гарантії та широким використанням ними кредитних ресурсів у період воєнного стану для відновлення територій, підтримки місцевої критичної інфраструктури, проведення заходів з енергонезалежності.

Так у 2025 році загальний обсяг місцевого та гарантованого боргу склав 28 595,9 млн грн, що на 34,7 % і на 31,6 % більше показників у 2021 і 2024 роках та майже на рівні такого показника у 2021 році.